Храм Покрова Пресвятої Богородиці, с. Вирівка

Архітектурна перлина Сумщини – Храм Покрова Пресвятої Богородиці, с. Вирівка, Конотопський район

На берегах річки Куколка, притоки р. Сейм, розташоване село Вирівка.

Місцеві легенди про походження назви розповідають, що в  далеку давнину серед села був вир. Його утворювали весняні й дощові потоки, що збігали в річку. Звідси, як розповідали старожили, і походить назва села.

         У писемних джерелах село Вирівка вперше згадується  в 1636 р.

Першими поселенцями були козаки, які становили козачий курінь і входили в Конотопську сотню Ніжинського полку.

         Окрасою цього населеного пункту є Храм Покрова Пресвятої Богородиці. У центрі села, на крутому схилі річки Куколки, височить цей величний храм його не можна обминути, звідки б ви не йшли.

Вгорі на майдані, на чільному місці,

Споруджений край перехрестя доріг,

З добром і красою, для помислів чистих

Підноситься в небо села оберіг.

Так про храм писала місцева поетеса Ірина Мануша. Монументальний обсяг церкви з вагомими акцентами верху і дзвіниці домінує в навколишньому ландшафті та забудові, добре виглядаючи з відстані до 2 км.

Історія церкви у селі Вирівка простежується з XVIIІ століття, коли за свідченням писемних джерел, тут було зведено дерев’яний храм, який згорів.У 1820 році на його місці звели інший –  дерев`яний, але вже на фундаменті з цегли. 1860 р. до нього  була прибудована дзвіниця.

Цегляний Храм було зведено у 1892 році коштом тутешнього уродженця, купця першої гільдії Юхима Школяренка і його дружини Олени. На згадку про них на одному з фасадів храму встановлено меморіальну дошку, на якій висічено:

"Храм сей сооружен для церковно-приходской учительской ШКОЛЬІ от конотопського купца 1-й гильдии Ефима Даниловича Школяренко".

У 1894 р його  освятив Ніжинський єпископ Олексій.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці у Вирівці – наочний приклад так званого цегляного стилю, що з’явився за імператора Олександра III.

Його звели в пам’ять про подію 1888 року, коли царська сім’я врятувалася під час аварії поїзда. Храм вражає не тільки розмірами й архітектурою, а й багатством і красою оздоблення, начинням. Далеко славилась церковним співом і милозвучними дзвонами (сплав міді з сріблом). Найбільший дзвін важив 250 пудів. У будівництві храму купець мав власний інтерес – за заповітом передбачалось, що він з дружиною будуть поховані під його склепінням, а дзвіниця буде віддзвонювати йому вічну пам'ять. Але цього не сталося - купець помер і похований у Петербурзі.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці стоїть на найвищій позначці прибережного плато. В оформленні фасадів у повній мірі використані декоративні властивості будівельного матеріалу - всі профілі та деталі набрані з лекальної цегли. На темно-червоному тлі стіни чітко виділяються світло-жовті групи, зубчасті карнизи, віконні перемички з бровки, архівольт порталів і т.д. Вікна храму до нашого часу прикрашають орнаментовані ковані решітки, виготовлені в XIX столітті. Збереглося і прекрасне внутрішнє оздоблення храму. Так само, як зовні, в інтер'єрі взаємодіють два принципи розкриття внутрішнього простору: глибинно-осьовий і центричний. Світловий четверик, що спирається на підпружні арки, вінчається зімкнутим склепінням з розпалубками над вікнами. У західній гілці знаходяться хори, що спираються на систему залізно-цегляних склепінь. Західний притвор і приміщення першого ярусу дзвіниці мають коробовий звід. Склепіння церкваи розписане місцевими художниками. Іконостас на жаль не зберігся, на його місці зроблено новий. Підлога викладена з поліхромної керамічної плитки.

Загалом такі архітектурні форми властиві раціоналістичному напряму так званого українського бароко – стилю кінця XIX ст. У 1894 році до церкви прибудували будівлю сільського училища, де нині знаходиться Вирівський НВК.  У 1896 році було прибудовано будинок церковного причту. В наш час там знаходиться Вирівська амбулаторія.                                                                                                                                                                      

Своїм життям церква жила недовго – до 1934 року, її подальшу долю покраяно не тільки часом, а й руками людей. У 1934 році Покровська церква стає складом зернових.

За радянських часів храм було занедбано, але не зруйновано. Нині його відреставровано, і він повноцінно функціонує.

23 листопада 1991 року урочиста мить у селі - освячення храму після його відбудови. Люди з навколишніх сіл: Таранського, Лисогубівки, Попівки, Сарнавщини, міста Конотоп, всі селяни довго очікували цієї святкової години. У день посвячення відбулося богослужіння. Благочинний Стефаній освятив церкву.

Нині настоятелем Храму є протоієрей Ігор Ковшар, який майже 17 років несе службу Христову.

Церква, училище і будинок церковного причту формують рідкісний за ступенем збереженості ансамбль громадського центру села кінця XIX ст. Комплекс включений до Зводу пам'яток історії та культури України .